ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА: «НАСТАВ ЧАС РОЗУМНИХ ЖІНОК»

Ми зустрілися у кавярні «Світ кави». Отій «старій», що на Катедральній. Моя співрозмовниця була одягнена у чорну аскетичну сукню, зашпилену на всі ґудзики. Самою своєю постаттю створювала атмосферу аристократичності та виваженості. Я у своїй червоній кофтині трішки порушувала цю гармонію. Хоча, власне, саме такою собі Ольгу Кобилянську й уявляла. З нею ми поспілкувалися про дитинство, творчість, фемінізм та жіночу дружбу.

Про дитинство

Знаєте, певно найбільше у пам’яті закарбовуються не якісь конкретні події, а наші емоції та почування. У мене таким найбільшим бажанням у дитинстві (та й протягом усього життя) була жага вчитися. На жаль, я отримала лише чотирикласну освіту, але дуже прагнула більшого. Збирала тоді знання крихтами, відчувала справжній, як зараз модно говорити, «інформаційний голод». Багато читала, паралельно вела щоденник німецькою. Думаю, якби у наш час так активно розвивалися технології, то залюбки б вела блог. Вдячна батькові, що забезпечив мені уроки української мови. Моя шкільна вчителька, пані Міллер, навчила мене любити книжки. Ох, як цікаво було з нею розмовляти про літературу. Суцільне задоволення.

find a waynot an excuse (25)
Родина Кобилянських. Стоять (ліворуч-праворуч): Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять (ліворуч-праворуч): Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліант (батько), Ольга. Травень 1894 р.

Про перехід на українську

З дитинства мене оточувала німецька мова. Нею вчили у школі, говорили усі навколо, нею я писала перші свої твори, вела щоденник. Уперше українською до мене заговорила Софія Окуневська (перша жінка-лікар в Австро-Угорщині – І. Л.). Власне, саме знайомство з нею та з Наталею Кобринською змінило мене, спосіб мого думання. Почало приходити усвідомлення, що я все ж частинка українського народу, варто писати саме українською. Але для цього мало лише досконало знати мову. Я розуміла, що маю ще багато усього дізнатися про літературу та культуру мого народу. Спасибі моїм дівчатам (Софії Окуневській та Наталії Кобринській – І. Л.) за те, що навчали мене фонетики, діставали чудові українські книжки. Хоча, зізнаюся, навчання давалося мені нелегко. Але вода камінь точить (сміється – І. Л.).

find a waynot an excuse (20).jpg
(Праворуч-ліворуч) Софія Окуневська, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська

Про фемінізм

Зараз фемінізм вважають ледь не лайливим словом, цураються його. Для мене ж він був близьким та органічним ще з юних літ. Певно, від тоді, як я припинила вчитися у школі, бо у батька забракло грошей. У ті часи пріоритетом була освіта саме для синів, а не для дочок. Найбільшою мрією усіх дівчаток мало б бути вдале заміжжя. Мабуть, саме з усвідомленням такого стану речей я й забунтувала внутрішньо. Ну чому лише заміжжя? Чому лише чоловік і діти, кухня і борщ? Чому я не можу здобувати освіту, розвиватися як особистість, професійно зростати? Я шукала відповіді на ці запитання і хотіла хоч якось змінити ситуацію, тому й узяла участь у феміністичному русі.

find a waynot an excuse (24).jpg

Цікавим досвідом була участь у створенні «Товариства руських жінок на Буковині». Для цього написала брошуру «Дещо про ідею жіночого руху». Іншою важливою справою було головування у «Кружку українських дівчат». Дуже важливою для мене стала праця «Рівноправність жінок». У цьому тесті я ословила усе те, що мене дуже боліло. Мені була потрібна легітимізація моїх поглядів, яка трапилася саме завдяки публікації. Неймовірно пізнавальним було дослідження жіночого руху в країнах Європи.

Про творчість

Я не боюся складних тем. Навіть не так: я не хочу їх боятися. Я постійно прагну відкривати щось нове. Я сотворила у своїх творах тип сильної, ініціативної та проактивної жінки. Тої, яка у той час була нетиповою, майже унікальною, такою, яку рідко можна десь побачити. І все ж я її зобразила. Вона близька мені і я щиро хочу, щоб таких жінок ставало більше. Годі вже з нас позиції жертви і пасивного очікування принца на білому коні. Час активних і рішучих дій. А ще, що не менш важливо, час жінок освічених і розумних. Тих, які можуть стати на рівні з чоловіками, жінок-інтелігенток.

ВП_Природа_Ольга_Кобылянская

Ще одна тема, яка мене болить – наше село. Це так моторошно, коли люди бідують, живуть з чиєїсь милостині. От бачите, десь на підсвідомому рівні у мене пов’язано – бідність і село. Як не сумно, але це так. Взагалі я прагну тримати руку на пульсі, писати про те, що важливо, що зараз на часі. От була війна – і вона залишила глибоку рану в серці народу. Як про це не написати? Це в усіх на вустах, це усіх болить.

Про цінності

Напевно, найбільшою цінністю для мене є свобода. Свобода самовираження, свобода творчості, свобода бути собою. На перший погляд звучить доволі просто, але насправді це доволі складно – мати свободу бути такою, якою ти є. Бо у моєму випадку – бути не такою, як усі. Відрізнятися від інших.

лилиди

Для цього треба мати сміливість. І внутрішню силу, стержень, який не дозволить проміняти свободу на позірний комфорт існування. Свобода – величезна цінність. І я бажаю кожному її здобути. Бо то і є найбільше щастя.


Автор: Ірина Ладика,

Фото: Галина Кучманич.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s