Свіжий погляд на «Блакитну троянду»: чим здивував театр Лесі

27 квітня у Театрі Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Любов)». Її назвали виставою-дослідженням за мотивами драми Лесі Українки «Блакитна троянда». Ми теж побували на прем’єрі і готові ділитися враженнями.

Що взяли за основу?

Перший драматичний твір Лесі, написаний нею ще у 1896 році. Також він є першою психологічною драмою в українській літературі. Колись її уже пробували ставити на сцені, але невдало. Після того почали вважати несценічною. Колектив театру Лесі вирішив посперечатися з таким твердженням.

18302280_486941844982326_560794272_n

Про що йдеться у творі

Головна сюжетна лінія – це стосунки Любові та Ореста. Мама Люби була психічно хворою і дівчина дуже боїться, що їй захворювання передалося по спадковості. Орест, молодий письменник, шалено закоханий в Любов. Але дівчина не відповідає йому взаємністю, бо не хоче нівечити життя хлопцеві, якщо все ж виявиться хворою. Та врешті-решт закохані зізнаються один-одному в почуттях. На заваді шлюбу стає мати Ореста. Це потрясіння робить Любу справді божевільною. Ще один раз дівчина зустрілася з коханим на курорті – у нього через любовну драму теж погіршилося здоров’я. Здавалося б, закохана пара возз’єднається. Але Люба переживає напад божевілля і вбиває себе.

18217385_486941824982328_1234397556_n

Що відбувається на сцені

Щоб уникнути довгих діалогів між героями, текст драми читає почергово актор або акторка. А персонажі у цей час наче перекладають на мову тіла власні репліки. Герої танцюють, скачуть, звиваються, показуючи пластикою власні слова та вчинки.

18254063_486941831648994_547846850_n

Незважаючи на те, що переважно дія відбувається у закритому приміщенні, як от квартирі, на сцені створено дуже легкий ненав’язливий відкритий простір. Без громіздких шаф, запилюжених темних штор, диванів. Про усі ці предмети інтер’єру у тексті йдеться, актори їх показують рухами, але у фізичному просторі їх немає. Мінімум реквізиту створює місце для рухів, для емоцій, психологічних переживань, які у цій виставі є важливішими. Надзвичайно емоційним є діалог Люби та Ореста за столом. Особисто мені хотілося плакати на деяких моментах.

Особливу увагу привертають особисті репліки акторів. Вони розповідають героям про власне особисте життя («незаміжня», «самотній», «одружена», «розлучена»), пояснюють власне розуміння любові («крах», «божественний дар», «забавка»). Вражає статистика розлучень в Україні, озвучена зі сцени.

Переосмислення Лесі Лесею

Добре, що ставлять класиків. Чи ви б могли подумати, щоб герої у творі канонічної доньки Прометея танцювали брейкданс? А у цій виставі танцюють. Або що в кінці Любов заспіває? А тут вона виявилася справжнісінькою рок-зіркою. Або що один із героїв щиро зізнається, що не мав жодного разу серйозних стосунків, але мати хоче? І продиктує зі сцени номер свого телефону? І «Київстар», і «Лайф». А у театрі Лесі таке можливо.

Сучасний театр по-новому переосмислює класичні твори. Він робить їх живими та актуальними. Таке сучасне подання, думаю, легко сприйме молодь. І, сподіваюся, школярі. Занадто довго нам нав’язували, що класика нудна і нецікава. Насправді вона дуже свіжа, жива й актуальна. Якщо вміти її цікаво подати. На мою суб’єктивну думку, акторам це вдалося.

18217855_486941834982327_2146585408_n

Я вловила два сенси, які транслювала театральна постановка: любов є в усьому і всюди та «цінуймо розмаїття». Висловити любов, цю вічну цінність, можна по-різному. Вона є у найдивніших проявах. І не можна вважати «одну» кращою за іншу. Кожен сам обирає, яка для нього прийнятна, яка йому до вподоби.

Є любов міщанська, себто корисне співжиття двох людей, задля збереження сім’ї і виховання дітей. Подружжя добре вивчає один одного і живе наче за інерцією, за звичкою. У виставі це талановито передано порівнянням людини з собакою, яка чемно виконує усі команди: «Яка дресура!»

Є любов-крах, яка руйнує усі твої цінності, які були важливі до того, яка знищує усе, змушує кинутися у шалений вир і не дає ні жити, ні дихати. Вона виснажує, її бояться.

18280825_486941841648993_1126394994_n

Є любов-забавка, мета якої – закрутити голову якомога більшій кількості коханців/коханок.

А є любов-божественний дар, над яким треба працювати щодня, вдосконалювати його і вдосконалюватися разом з ним.

Усі наведені думки – суб’єктивний погляд автора. Хочете сформувати власне ставлення до цієї вистави – обов’язково сходіть на неї.

Автор тексту: Ірина Ладика.

Джерело фото: https://www.facebook.com/events/1705038599794051/permalink/1712549685709609/

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s